Весiльний наказ зятю вiд тестя i тещi

Зятю ти наш милий, зятю ти наш любий!
Шлем тобі вітання щирі у день шлюбу!
Із долонь батьківських у твої долоні
Віддали ми скарб наш — любу нашу доню!

Доня в нас привітна, доня в нас чарівна,
Як озерце, чиста, гарна, як царівна!
І пече, і варить - славно куховарить,
Лиш тебе кохає, лиш про тебе марить!

Доню ми ростили, доню ми плекали,
На її характер ми не нарікали,
Вродою і станом гарним милувались,
Розумом гордились, успіхом пишались.

Звідки, зятю любий, ти знайшовсь і взявся?
Наче злодій вмілий, звідкіля підкрався?
Вкрав ти найдорожче - нашу доню любу,
Пов’язав з собою ланцюгами шлюбу!

І тепер удвох ви — наче голка й нитка,
Ну, а ми несемо лиш суцільні "збитки",
Не знайти заміну цінній нашій втраті,
Тож відшкодування вимагаєм в зятя!

Щоби, як батьків, нас зять наш шанував,
Щоби нашу доню завжди цінував,
Щоб до нас у гості доню він водив,
Щоби тестю й тещі завжди він годив!

Щоб по господарству нам він помагав,
Щоби наші нерви він оберігав,
Щоб в свою оселю двері відчиняв
І ніколи звідти нас не виганяв!

Доню віддаєм ми зятеві у руки,
Не лінуйся, зятю, подаруй нам внуків,
Про родину власну дбай, оберігай,
І годуй, й турбуйся, й гарно одягай!

Ось такий весільний, зятю, наш наказ!
Будеш ти віднині рідний син у нас!
Ну а ми, чим зможем, допоможем, сину,
І приймем в родину, як свою дитину!